Замість вступу

Доброчесність в сучасному цивілізованому світі є тим наріжним каменем, який складає фундамент внутрішньої гармонії людини, стійкість її характеру та послідовність морального образу. Вища освіта через навчання і дослідження фактично скріплює цей фундамент елементами академічної доброчесності, які покликані виховувати інтелектуальну гідність і повагу до різноманіття думок та ідей, реалізуючи тим самим свою соціальну місію. Однак, сучасна університетська практика засвідчує, що вищі навчальні заклади часто-густо не дотримуються такого імперативу у своїй діяльності, допускаючи академічну нечесність або ігноруючи академічні проступки з боку студентів, викладачів чи представників адміністрації. Академічна нечесність великою мірою нівелює саму цінність освіти, сприяє фальсифікації вищої школи й тим самим зменшенню її внеску у суспільно-економічний розвиток.

Так, у науковій роботі Teixeira (2013) на прикладі вибірки студентів бакалаврату 2-4-го курсів навчання числом більш як 7 тис осіб з 21 країни світу, у тому числі з Польщі, Словенії, Румунії, та в порівнянні з високорозвиненими державами, аргументується, що академічне шахрайство у формі списування на іспитах в минулому є предиктором поточного рівня корупції в країні. В іншому відомому міжнародному дослідженні студентів економічного і бізнес-профілю, яке базувалось на опитуванні респондентів з багатьох куточків світу, у тому числі з України, було показано, що випадки академічного шахрайства найчастіше зустрічаються саме в нашій країні, а найменше схильності до таких проступків у представників Албанії, Киргизстану і США (Grimes 2004, с. 277).

Випадки масового списування в Україні вже неодноразово висвітлювалися в загальнонаціональних засобах масової інформації. Зокрема, вкрай показовою з позицій екстремального порушення стандартів академічної доброчесності виявилась ситуація з велетенськими чергами за шпаргалками під час зимової підсумкової сесії в одному з провідних економічних університетів України, коли самі ж студенти КНЕУ імені Вадима Гетьмана зафіксували й виклали в соцмережі інформацію, як їм продають шпаргалки біля гуртожитку (2017). При цьому реакція керівництва вишу та пасивність МОН України виявилися, м’яко кажучи, неадекватними відносно рівня і масштабу виявленої проблеми. А викладачі та активісти, які доповіли спільноті про ці ганебні факти, зазнали морального тиску з боку керівництва вишу, яке відверто і неприховано вдалося до маніпуляції наявними фактами, аби себе вигородити. Це вказує на глибинне нерозуміння професорсько-викладацьким складом, адміністрацією багатьох українських ВНЗ та міністерськими чиновниками фундаментальних цінностей академічної доброчесності і тої ролі, яка покладена на неї, принаймні в цивілізованому академічному світі.

З іншого боку, що цілком очевидно з точки зору світових стандартів вищої школи, університетська освіта без дотримання етичних принципів залишатиметься не більше, як напівдиким освітнім полем, де панують невігластво, обман, корупція, а самовіддана праця викладачів-новаторів не шануватиметься, а часто й каратиметься. Тобто, складається прикре враження, що академічна доброчесність на сьогодні в Україні сприймається переважно як деяка міфічна концепція, про яку нині дуже модно говорити, а не дієвий інструмент забезпечення якості вищої освіти.

Оскільки ці та інші питання наразі не знаходять достатньої уваги в Україні, як в наукових дослідженнях, так і в напрямі аналізу й імплементації сучасного світового досвіду у сфері протидії академічній нечесності, це й обумовило необхідність підготовки даної статті. Публікація націлена передусім на те, аби представники адміністрації кафедр, факультетів, університетів отримали нову актуальну інформацію з даної проблематики, що дасть змогу скоригувати політику забезпечення якості вищої освіти, спрямувати її у русло розбудови цілісної університетської культури якості, базованої на пріоритеті академічної доброчесності. 

Сутність і фундаментальні цінності академічної доброчесності

Як відомо, в перекладі з латині прикметник integer означає “довершений, повний, цілісний”, а іменник integrity – відповідно, “довершеність, повнота, цілісність” психологічного стану людини, який відзначається її внутрішньою гармонією, стійкістю і послідовністю морального образу (Killinger 2010, с. 12). У поєднанні зі сполучним прикметником academic, як ознаку належності того чи іншого суб’єкта чи предмету до школи чи університету, процесів навчання та мислення, отримуємо категорію академічної доброчесності (academic integrity). Міжнародний центр академічної доброчесності при Ратлендському інституті етики, Університет Клемсон в Південній Кароліні, розробив документ "Фундаментальні цінності академічної доброчесності" (Fishman 2012). За цим підходом, академічна доброчесність – це відданість академічної спільноти, навіть перед лицем труднощів, шести фундаментальним цінностям: чесності, довірі, справедливості, повазі, відповідальності й мужності (табл. 1). 

Таблиця 1

Фундаментальні цінності академічної доброчесності

 Академічній доброчесності в сучасному дискурсі на цю проблематику протиставляється категорія академічної нечесності (academic misconduct, dishonesty), основні прояви якої знаходимо у таких видах діяльності:

- фабрикація даних (fabrication) – передбачає штучне створення вигаданих даних чи фактів на підтримку положень, які пропонуються автором у науковій праці;

- фальсифікація даних (falsification) – полягає у свідомій зміні чи модифікації вже наявних даних для підтвердження тих чи інших наукових висновків дослідника;

- хабарництво в академічній сфері (bribery) – незаконне вимагання від певної особи матеріальних чи грошових цінностей в обмін на академічну вигоду (наприклад, хабар за іспит чи письмову роботу);

- академічний саботаж (sabotage) – вчинення дослідником таких дій, які дають йому можливість отримати нелегітимну академічну вигоду, чи зменшити таку для інших членів академічної групи чи спільноти (наприклад, шляхом затягування процесу рецензування роботи автора для використання результатів у власних цілях, знищення певних даних відносно інших дослідників-конкурентів);

- професорська нечесність (professorial misconduct) – зловживання окремими представниками професорсько-викладацького складу своїми службовими обов’язками з метою примусу і тиску на колег чи студентів (Siaputra & Santosa 2016);

- академічне шахрайство (cheating) – така поведінка студентів, коли в ході виконання навчальних завдань вони використовують в корисливих цілях недозволені матеріали, інформацію чи інші допоміжні засоби (Pavela 1978); найпоширенішою формою академічного шахрайства є списування, зокрема за посередництвом шпаргалок, через заглядання у роботу сусіда під час іспиту, колективну співпрацю між студентами заради отримання спільної для всіх вигоди, вчинення дій, направлених на попереднє та незаконне ознайомлення зі змістом екзаменаційних білетів тощо (Klein et al. 2007);

- плагіат (plagiarism) – академічна поведінка, яка характеризується такими п’ятьма кумулятивними ознаками (Fishman 2009, с. 5): “коли певна особа (1) використовує слова, ідеї чи результати праці, (2) що належать іншому визначеному джерелу чи людині (3) без вказування посилання на джерело, з якого вона була запозичена (4) у ситуації, в якій правомірно очікується вказування авторства оригіналу (5) з метою отримати певну користь, пошану, вигоду, які не обов’язково мають бути грошового характеру.

Отже, академічна доброчесність, з одного боку, є складною міждисциплінарною категорією, яка поєднує в собі етичні норми й правила поведінки людини в освітньо-науковому середовищі, та механізми й інструменти, за допомогою яких такі реалізуються на практиці. З іншого, існує цілий комплекс чинників, передусім морально-культурних, інституційних, освітньо-виховних, які впливають ззовні чи зсередини на університет, визначаючи його спроможність та прагнення протидіяти академічній нечесності. У будь-якому разі така цілісна система норм, правил, устроїв потребує значних ресурсів, часу та навіть волі й мужності окремих осіб для свого утвердження, і в жодному випадку не може з’явитись одномоментно чи випадково.

 Ефективні методи боротьби з плагіатом і списуванням у вищій школі: огляд світового досвіду

За результатами національного опитування “Вища освіта в Україні: громадська думка студентів“ (2015) було виявлено, що на питання “Чому студенти вдаються до списування або купівлі різних робіт, які повинні робити самостійно?” 45% респондентів відповіли як “тому, що купити чи списати потрібну роботу дуже просто і доступно”, а 31,4% - “тому, що студенти не бачать зв'язку між цими завданнями та їхньою майбутньою професією”. Разом з тим, на питання “На вашу думку, що у першу чергу потрібно, щоби після вишу знайти хорошу роботу?”, 44,8% відповіли “мати добру освіту, високий рівень знань” і 36% - “мати знайомства, зв'язки”. Це підтверджує думку, що проблема порушення фундаментальних цінностей академічної доброчесності в українській вищій школі існує і це потрібно відповідально визнати, як на інституційному, так і загальнодержавному рівні. Разом з тим, системних заходів з протидії плагіату та списуванню у вітчизняних вищих навчальних закладах наразі не здійснюється, або такі носять некомплексний, фрагментарний характер.

У європейській практиці існують такі найпоширеніші методи та інструменти боротьби і профілактики плагіату (табл. 2). 

Таблиця 2

Методи боротьби з плагіатом у країнах ЄС

(сильні сторони і можливості, слабкі сторони і загрози)

Джерело: Comparison of policies for Academic Integrity in Higher Education across the European Union (2013). 

Корисний та вельми показовий кейс для дослідження системи забезпечення академічної доброчесності у вищій освіті на нормативно-законодавчому рівні демонструє Індонезія. Так, у серпні 2010 року зі вступом в дію нового Закону про регулювання освіти (Ministry of National Education Regulation, MNER), а саме статті #17, в Індонезії було започатковано новий механізм запобігання і контролю плагіату у вищих навчальних закладах. Дана норма Закону застосовується до студентів, університетських викладачів і дослідників, освітян загалом. Згідно з новим порядком, керівні особи з-поміж адміністрації університету зобов’язані слідкувати за загальною імплементацією кодексу поведінки в частині запобігання і боротьби з академічним плагіатом. Зокрема з метою розбудови цілісної антиплагіатної культури від керівників університетських закладів вимагається офіційно затвердити стиль цитування, який буде практикуватись академічною спільнотою всередині інституції, і суворо стежити за його дотриманням (Siaputra & Santosa 2016).

Кожна особа, яка займається дослідженнями, за результатами підготовки наукової публікації повинна підготувати й подати декларацію про те, що її робота не містить плагіату, і що автор готовий прийняти відповідне покарання у разі його виявлення. Навіть більше, всі наукові праці викладачів, дослідників та співробітників, які використовуються для призначення або просування по службі, мають супроводжуватися декларацією про відсутність плагіату, а також зовнішньою рецензією на кожну роботу, яка подається як мінімум двома особами, що мають рівноцінну чи вищу академічну кваліфікацію, ніж кандидат на посаду.

Водночас, індонезійські університети зобов’язані завантажувати всі отримані наукові публікації, разом з деклараціями авторів про доброчесність, до загальнонаціонального порталу-репозитарію наукових праць Garuda чи інших наукових баз даних, які мають офіційне право на таке зберігання. Цей портал, який було створено в 2009 році, фактично являє собою відкритий онлайн-каталог, який консолідує метадані інституційних репозитаріїв багатьох вищих навчальних закладів країни, а також надає доступ до серверів і широкосмугового Інтернету для тих університетів, які не можуть дозволити собі створити й підтримувати власний інституційний репозитарій (Liauw & Genoni 2017).

Виходячи з положень MNER, до студентів, викладачів, дослідників та освітян, яких викрито в плагіаті, застосовуються відповідні санкції. У випадку зі студентами вони включають: догану; письмове попередження; призупинення окремих прав студентів; скасування вже отриманої оцінки за один чи декілька курсів; виключення з закладу; анулювання диплому, якщо студент вже закінчив навчання.

Санкції до викладачів, дослідників та освітян, викритих в плагіаті, передбачають: догану; письмове попередження; призупинення окремих прав викладачів, дослідників та освітян; пониження в академічній посаді чи функціональному рангу; позбавлення права бути висунутим на професора чи старшого дослідника; звільнення з закладу; анулювання сертифікату (ймовірно, мова йде про вчений ступінь - примітка ред.), отриманого від університету. Якщо академічний працівник є професором чи старшим дослідником, застосовується норма щодо його звільнення з займаної посади.

У випадку, коли університет не вводить в дію законодавчо передбачені санкції, міністр освіти країни може накласти санкції й на самих керівників університетів, як і зрештою й відносно осіб, викритих в плагіаті. В такому разі санкції для керівників вищих навчальних закладів включають: догану; письмове попередження; урядову заяву, що відповідна керівна особа більше не правомірна чинити будь-які дії в академічній сфері (Siaputra & Santosa 2016).

Академічне шахрайство у ході складання іспитів є також вкрай негативним феноменом в сучасній освітній практиці, адже зменшує загальну інституційну репутацію університету та справляє негативний вплив на індивідуальну репутацію тих студентів, які наслідують доброчесні практики (Siniver 2013). При цьому списування за посередництвом шпаргалок, через заглядання у роботу сусіда під час іспиту, колективну співпрацю між студентами заради отримання спільної для всіх вигоди, вчинення дій, направлених на попереднє та незаконне ознайомлення зі змістом екзаменаційних білетів, вважаються особливо кричущими випадками порушення академічної етики (Klein et al. 2007). Автори цілої низки наукових праць також акцентують увагу на тому, що саме студенти, які навчаються за економічними чи бізнесовими напрямами, більшою мірою схильні до вчинення академічних проступків, пов’язаних зі списуванням чи іншими формами шахрайства (Bowers 1964; McCabe et al. 2006; Smith 2012).

Детальніший аналіз основних чинників, які визначають мотивацію студентів до академічного шахрайства шляхом списування в міжнародному та кроскультурному порівняльному контексті наведено у табл. 3.

Таблиця 3

Основні чинники, які визначають мотивацію студентів

до академічного шахрайства шляхом списування

В якості ефективних методів протидії списуванню в таких випадках приймаються імплементація університетом кодексу честі студентів, проведення публічних роз’яснювальних кампаній, посилення загального контролю на іспитах, модернізація освітніх програм задля інтеграції у них більше творчої компоненти, поліпшення системи підготовки до занять, введення суворіших покарань за академічні проступки (Rahman etal., с. 217). На загал, у сучасній міжнародній вищій освіті нагромаджено вельми багатий досвід боротьби з плагіатом та списуванням, який потенційно можна використовувати в українській вищій школі. Ефективність тих чи інших методів та інструментів буде залежати від того, чи буде надано академічній доброчесності в теперішньому порядку денному реформування вищої освіти в Україні найвищий пріоритет, чи така залишиться популярним концептуальним міфом для проголошення міністерськими чиновниками чи ректорами на перманентних нарадах і мітингах. 

Висновки і пропозиції

Категорія академічної доброчесності відзначається своєю багатовимірністю, що означає поєднання в ній як відповідних фундаментальних цінностей, так і механізмів й інструментів їхнього забезпечення і просування. Вкрай важливим є усвідомлювати потенційні внутрішні та зовнішні чинники, які зумовлюють академічну нечесність, передусім морально-культурні, інституційні та освітньо-виховні. Вивчення і розуміння природи їхнього походження дасть можливість розробити та імплементувати ефективну політику забезпечення академічної доброчесності як національного рівня, так і локального масштабу. 

Для розбудови цілісної та ефективної системи забезпечення академічної доброчесності в українській вищій школі доцільно здійснити такі заходи:

- ввести в чинне освітнє законодавство України чітко визначені та суворі норми відповідальності для студентів, викладачів, науковців за плагіат; у випадку невжиття керівництвом вищих навчальних закладів відповідних заходів з реагування на ті чи інші академічні проступки чи не накладання санкцій за плагіат передбачити відсторонення таких осіб від займаної посади;

- зобов’язати вищі навчальні заклади реалізувати власну політику забезпечення академічної доброчесності шляхом розробки кодексів честі студентів і етичних кодексів викладачів та представників адміністрації, створення незалежних, з долученням експертів та громадськості, комітетів з етики, які б наглядали за дотриманням етичних стандартів та вирішували спори у випадку порушення таких;

- створити національну систему збору статистичних даних і моніторингу інформації щодо випадків академічної нечесності в університетах та оприлюднення на їхній основі періодичних відкритих звітів;

- завершити створення і запустити в дію загальнонаціональний репозитарій академічних текстів студентів, освітян і науковців та передбачити на операційному рівні за основу його роботи принципи відкритості й прозорості, а також порядок використання спеціалізованого програмного забезпечення для виявлення ознак плагіату;

- передбачити як критерій акредитації освітніх програм вищих навчальних закладів наявність відповідних процедур і політики боротьби з плагіатом та списуванням, а також навчальних модулів з академічної доброчесності;

- створити національну інституцію незалежного арбітражу у сфері академічної доброчесності для вирішення спорів та реагування на несправедливі практики, пов’язані з покаранням за плагіат і списування;

- МОН України ініціювати загальнодержавну програму популяризації культури боротьби з плагіатом та списуванням, у тому числі через навчання студентів академічному письму, започаткування грантових дослідницьких проектів у цій сфері тощо.

Отже, концепція академічної доброчесності в цивілізованому світі жодною мірою не є міфічною, це радше дієвий інструмент забезпечення і посилення якості вищої освіти. Міфи народжуються лишень в головах окремих слабовільних людей, які свідомо не бажають помічати нагальність проблеми, а то й мають з неї певний зиск. Тому українській вищій школі якраз на часі перестати жити міфами, а переходити до ефективних дій, імплементуючи фундаментальні етичні цінності не словом, а ділом! 

ЛІТЕРАТУРА

Вища освіта в Україні: громадська думка студентів (2015). Загальнонаціональне опитування студентів / Фонд “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, фірма “Юкрейніан соціолоджі сервіс” – Режим доступу: http://dif.org.ua/article/vishcha-osvita-v-ukraini-gromadska-dumka-studentiv

Cтуденти КНЕУ зафіксували, як їм продають шпаргалки біля гуртожитка (2017). Українська правда. Життя. – Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/society/2017/01/10/222064/

Comparison of policies for Academic Integrity in Higher Education across the European Union (2013). Impact of Policies for Plagiarism in Higher Education Across Europe / The Project of the European Union under Erasmus, Lifelong Learning Programme, Modernisation of Higher Education (2010-2013). Agreement 510321-LLP-1-2010-1-UK-ERASMUS-EMHE. Available at: http://plagiarism.cz/ippheae/, http://plagiarism.cz/ippheae/files/D2-3-00%20EU%20IPPHEAE%20CU%20Survey%20EU-wide%20report.pdf

Fishman T. (2009). “We know it when we see it” is not good enough: toward a standard definition of plagiarism that transcends theft, fraud, and copyright. 4th Asia Pacific Conference on Educational Integrity (4APCEI).28–30 September 2009, University of Wollongong NSW Australia, - 2010, p.1-4. Available at: http://ro.uow.edu.au/apcei/09/papers/37/

Fishman T. (2012). The Fundamental Values of Academic Integrity (2nd edition). International Center for Academic Integrity, Clemson University. Available at: http://www.academicintegrity.org/icai/assets/AUD_Integrity_Quotes.pdf

Grimes P. (2004). Dishonesty in Academics and Business: A Cross-Cultural Evaluation of Student Attitudes. Journal of Business Ethics, 49(3), 273-290.

Killinger B. (2010).Integrity: Doing the Right Thing for the Right Reason. McGill-Queen's University Press.

Klein A., Lecenburg M., Mckendall M. & Mothersell W. (2007). Cheating during the college years: How do business school students compare. Journal of Business Ethics, 21 , 197–206.

LiauwT., GenoniP. (2017). A Different Shade of Green: A Survey of Indonesian Higher Education Institutional Repositories. Journal of Librarianship and Scholarly Communication, 4 (General Issue), eP2136.

McCabe D., Trevino L. & Butterfield K. (1999). Academic Integrity in Honor Code and Non-Honor Code Environments: A Qualitative Investigation. The Journal of Higher Education. Vol. 70, No. 2 (Mar. - Apr.), pp. 211-234.

Pavela G. (1978). Judicial review of academic decision making after Horowitz. NOLPE School of Law Journal, 8 , 55–75.

Rahman N., Hussein N., Esa M. (2016). Academic Dishonesty Among Business Students: Cheating Acts and Proposed Ways to Reduce Cheating Behavior. In: Fook C., Sidhu G., Narasuman S., Fong L., Abdul Rahman S. (eds) 7th International Conference on University Learning and Teaching (InCULT 2014) Proceedings. Springer, Singapore.                     

Siaputra I., Santosa D. (2016). Academic Integrity Campaign in Indonesia / in Tracey Bretag (ed.). Handbook of Academic Integrity, 75-86.

Siniver E. (2013). Cheating on exams: The case of Israeli students. College Student Journal, 47 (4), 593–604. 

Володимир САЦИК, к.е.н., доцент кафедри політичної економії КНЕУ, засновник сайту "Освітні тренди"