Проблеми суспільства - проблеми освіти

Довіра та мораль

Як уже зазначалось у попередній частині цієї публікації, запорукою хорошого господарювання є спеціалізація. Спеціалізація – це ознака ефективності. Приміром, у стоматологічній клініці лікують, протезують та видаляють зуби аж три різних фахівці. Та для успішної спеціалізації повинна існувати довіра до спеціаліста, підприємства. Приміром, брак довіри до виробників харчової галузі я відчуваю на власних мозолях, адже тримаю підсобне господарство, одним із мотивів ведення якого є невпевненість у якості продуктів, що продаються у наших магазинах. Спеціалізація значною мірою базується на довірі та добропорядності. Втрата довіри для підприємця може призвести до краху усього його бізнесу. Для економічного процвітання просто необхідний «високий градус» суспільної довіри, що спирається на моральні підвалини. Низький рівень моралі гальмує економіку, бо багато часу, зусиль, коштів забирає захист від шахраїв та усякої іншої недобросовісності.  

Високі моральні якості майбутньої особистості – це економічно затребуваний продукт освіти. Є приказка: виховання коштує дорого та невихованість обходиться багато-багато дорожче. Як уже зазначалося в попередній частині, по-справжньому краще життя настане лише тоді, коли його ми виховаємо в наших дітях. Наше майбутнє зараз грається в пісочку та сидить за партами і його формує родина, суспільство, школа. А чи все благополучно у душах наших дітей? Чи не звикають деякі з них ще з пелюшок до обману, несправедливості та інших нехороших сторін життя?

Дуже важливо у якому соціальному середовищі перебувають наші діти, адже вони вчаться постійно і дуже ефективно. Самою природою дитинство закладено як період навчання - це і є формування особистості. Якщо дитина не має прикладу високоморальної поведінки, то вона призвичаюється до усього нехорошого з чим їй доводиться зустрічатися, запозичує його.

Виховання є основою основ усякого навчання. Багато в чому виховання і навчання це синоніми. Результатом виховання є мораль - основний прояв культури, духовності. Високоморальна людина ніколи не думає виключно про себе, вона не зрадить суспільним інтересам заради власних.

 Вади освітньої системи

Отже, якщо у нас погане життя, скажете ви, то нас свого часу погано навчали в школі? Виховували нас не погано, інакше життя наше могло бути багато гіршим. Як приклад можна навести жахливі "чорні" (бідняцькі) квартали у містах багатьох нерозвинених країн, де процвітають бандитизм, наркоманія, суспільний безлад. Та все ж система освіти радянської епохи мала суттєві вади. У ній зародилося масове списування, корупційні схеми вступу до ВУЗів. Як і всю радянську систему, освіту торкнулися так звані приписки. Старші пам’ятають феномен радянського «трієчника». Практично кожен учитель, щоб роками не тримати неуків в одному й тому ж класі, та й щоб уникати інших клопотів, намагався двійок не ставити. Одиниця, як оцінка, за п’ятибальною системою офіційно не використовувалась. Трійку ставили і тому, хто знав половину навчального матеріалу, і тому, хто майже зовсім не працював. Не дуже сильний учень швидко починав розуміти: "Вчи-не-вчи - все одно три!". Таким чином не лише відбивався інтерес до навчання, а й продукувалася байдужість, безініціативність. Навіть маленька неправда у стінах школи виростає потім у велику брехню в усьому суспільстві. Безликі трієчники, що звикли в школі до списування та безцільного «протирання штанів» – це і є «сокова» маса безвідповідального люду, що не здатен дати лад собі та державі.  

Здається деякі недоліки радянської системи освіти сучасна українська школа і до нині трепетно зберігає. А якби система ЗНО не надломила хребет корупції при вступі до вишів то держава наша, напевно, уже розвалилася. Проблемі «приписок» у виставленні оцінок мало б покласти край впровадження 12-бальної системи оцінювання, що відбулося ще у 2000 році. Тоді було задекларовано основний принцип нового підходу до вимірювання навчальних досягнень – усі бали (від 1 до 12) позитивні і дозволяють учню продовжувати навчання далі. Передбачалося, що коли 12-бальна система на повну силу запрацює, дитина зможе отримати дорогу у життя (в тому числі поступати до вузу) навчаючись на одиниці з усіх предметів, окрім профільного для майбутньої спеціальності. Це найкраще сприяло б професійній спеціалізації особистості, адже головним для учня було б прагнення добре вивчати те, чому бажаєш присвятити себе у майбутньому. Оцінка дванадцять балів запроваджувалась взагалі як винятково висока, яку варто ставити лише у надзвичайних випадках за виключно творчі здобутки. "Звичайною" найвищою (100% навчальних досягнень) мала б бути оцінка одинадцять. Погодьтесь, чесні 11 балів – дуже високий результат.

Та сформовані десятиліттями навчальні стереотипи 12-бальна система напевно не викорінила. 5-бальна система оцінювання залишилася у вузах. Від самої ідеї нової системи оцінювання відступили на рівні керівництва освітою. При вступі враховується середній бал атестату, рівень навчальних досягнень входить до переліку критеріїв системи рейтингового оцінювання діяльності загальноосвітніх навчальних закладів. Результат роботи вчителя оцінюють за виставленими ним же самим великими балами не беручи до уваги нахили та можливості учня, якого доводиться навчати. У деяких школах взагалі аналізується статистика оцінок, що вчитель ставить своїм учням.  На основі таких даних ще й можуть робитися висновки про якість роботи педагога. Така статистика виглядає комічно, бо ставить вчителя в умови коли йому самому доводиться потерпати за справедливо виставлені не високі оцінки. Більш комічно виглядає лише статистика описана у відомому анекдоті про лікарню результат роботи якої вирішили визначати за значеннями середньої температури по клініці. У хворого що має запалення - 40°, у пацієнта якого покидають сили усього 34°. Середня температура 37° - усі здорові, можна виписувати.

Тому й не всі педагоги почали втілювати основні ідеї переходу на нове оцінювання. Напевно повністю не зрозуміли нову систему і батьки. А деякі вчителі продовжили завищувати оцінки. Нові бали багатьма сприймаються за схемою, де все що нижче 4 – колишня двійка, до 7 – трійка, до 10 – четвірка. Загалом підхід до оцінювання не дуже то й змінився. Надзвичайно високі 12-тки ставимо щодня, оцінка нижче 6-ти балів багатьма сприймається як далеко не позитивна. Іноді низькі бали використовуються не для оцінювання невисоких, та все ж гідних поваги, навчальних результатів, а як покарання учня за недостатню старанність. На мою думку відбулась інфляція шкільної оцінки яка навіть у порівнянні з інфляцією українських грошей - катастрофічна.  

Страждає основний чинник активізації навчання - вимогливість. Вчитель має бути вимогливим перш за все. Цьому нажаль не сприяє недобросовісна конкуренція між школами. Боротьба за наповнюваність класів іноді призводить до того, що дітей буквально переманюють з однієї школи в іншу крім усього обіцяючи нижчі вимоги та кращі оцінки.

Трудове навчання

Головна шкільна дисципліна - трудове навчання. Дехто вважає уроки трудового навчання другорядним. Проте лише творча праця забезпечує повноцінну самореалізацію особистості. На уроках трудового навчання учень повинен по можливості застосовувати знання з усіх решти предметів.  Зародити інтерес до праці, до творчої продуктивної діяльності, до постійного удосконалення професійних умінь – важливе завдання навчання-виховання.  

У школі завжди організовується чергування, участь в якому учні беруть свідомо, культурно, весело. Учні повинні повністю обслуговувати себе і в дома і в школі: прибирати приміщення, мити посуд та навіть чистити картоплю в їдальні і виконувати господарські роботи. Технічних працівників взагалі пропоную перепрофілювати у вихователів. Для чергового учня, що прибирає приміщення, слід зберігати охайний робочий халатик чи фартушок, рукавички. Вихователі повинні показати як взяти до рук ганчірку, як ретельно все прибрати, проконтролювати виконання і в жодному разі не робити це за дітей.  

Хочу критично висловитись і щодо використання шкільних автобусів. Це дуже добре, що можна зручно дістатися до школи не витрачаючи багато сил та часу.  Та іноді учні годинами безцільно гають час чекаючи транспорт щоб під'їхати в межах селища. І це тоді, коли практично усі діти потерпають від гіподинамії (малорухомості). Щоб бути здоровою дитина повинна дуже і дуже багато фізично рухатись. А вона нині майже увесь час проводить за комп'ютерами, планшетами, телевізорами, не кажучи вже про підготовку до уроків та саме навчання. Не рятують від гіподинамії і декілька на тиждень уроків фізкультури. Пройти кілька кілометрів в день для кожного школяра дуже і дуже корисно. А то наші діти взагалі не здатні долати щонайменші труднощі. Без автобуса можуть обходитись навіть ті, хто живе далеко. Для них доцільно організувати спеціальні велосипедні маршрути, бо рух на велосипеді автомобільними дорогами дозволяється лише тим, кому виповнилося 14 років.

Вчитися треба всім

Навчання це не лише сидіння за партою та зубріння підручника. Навчається людина скрізь, завжди і постійно. Ми всі просто змушені безперервно вчитися.  

Моїй матусі 86 років і вона продовжує своєрідно навчатися, на що спонукає її старече погіршення здоров’я. Ще зовсім недавно вона мала добрий зір, а зараз вчиться жити погано бачачи та регулярно приймаючи ліки. Підводить і слух, координація рухів, втрачають силу м’язи. А вона не здається, досліджує досвід інших пенсіонерів, відомості з медицини, продовжує пристосовуватись. Навчається існувати в нових умовах, та ще й так, щоб бути комусь корисною. Напевно, вміння вчитися додало цій літній людині не один рік продуктивного життя.

Навчання – це дуже складне і багатогранне явище, що включає як формування простих  фізіологічних рефлексів так і складні процеси мислення, інші види вищої нервової діяльності. Загалом усяке навчання – це самонавчання. Так само як, коня можна привести до води, та не можна заставити пити, нікого неможна навчити без його участі. Людина сама повинна прагнути навчатися та докладати для цього значних зусиль. Здатність до навчання розвивається та тренується, як тренується усяка людська здатність. Вміння вчитись не лише обов'язкова передумова життєвого успіху, а й саме необхідне у теперішньому світі вміння. Навіть, якщо окремі набуті у школі знання людині ніколи не знадобляться, то сформоване у процесі їх освоєння вміння навчатися знадобиться у житті багаторазово.

Для ефективного господарювання нам найбільше бракує відповідних фахівців. Фахівців здатних не просто пристосовуватись до нових умов та удосконалювати свою майстерність. Необхідно постійно навчатися з розрахунком на перспективу, адже техніка та технології розвиваються дуже і дуже швидко. Підготувати випускника здатного постійно та швидко вчитися основне, поряд з вихованням, завдання школи.

Особистість учня

Особистість дитини, та й дорослої людини, дуже складна та унікальна. Це не те що окрема планета, це величезна неповторна і дивовижна галактика. Батьки та школа прагнуть розкрити кожну дитину, дати змогу проявитись їй в діяльності, відчути радість творчого життя, навчити бути корисною людям. Не кожен може стати композитором, спортсменом чи навіть досягти середніх інтелектуальних здібностей. Та світ на стільки багатогранний і різноманітний, що в ньому всяка людина може себе проявити, зробити щось неоціненно важливе, отримати від того величезну радість. Важливо достукатися до кожного учня, визначити та розвинути його нахили. На мою думку не можна ділити дітей на обдарованих та бездарних. У кожного є щось таке, чого бракує решті.

Високі моральні якості важливо прищеплювати змалку. Важливо розвивати у дитини почуття гідності, уміння цінувати благородні вчинки та отримувати задоволення від їх здійснення. Багато які недобрі справи дають швидку матеріальну віддачу. Вигода настає злодію практично відразу, коли щось вкрав чи когось підманув. Людина, що поважає себе та інших не буде спокушатися на те, щоб отримати "дешевий" зиск нечесним способом.

Виховання не передоручиш

Завдяки ринковим механізмам, виробничій та іншій спеціалізації людина може зосередитись на чомусь одному, решту отримувати за гроші. Приміром кожній родині не обов’язково тримати пасіку аби скуштувати меду. Та є речі, виконання яких повністю передоручити комусь дуже і дуже важко. Кожна людина мусить особисто приділяти увагу своєму фізичному та й моральному здоров’ю. А родина, та й усяка громада, має займатися вихованням підростаючого покоління. Жоден батько не може це завдання повністю комусь передоручити. Дитина зростає у родині, суспільстві і ними формується. Суспільні проблеми - дитяча злочинність, алкоголізм, наркоманія можуть бути подолані лише зусиллями високоморальної людської спільноти.

Як же багато у нас проблемних родин, важких підлітків, юнаків та дівчат з девіантною (не адекватною) поведінкою. Міста та села буквально задихаються від правопорушень, скоєних неповнолітніми. Роботи вистачає усім педагогам, важливо лише її організувати. Важкі родини взяти в опіку соціальними службами, психологами, громадськістю.  

Суспільна увага

Тримати проблеми навчання-виховання у полі зору громадськості вважливе завдання засобів масової інформації. Преса публікує кулінарні рецепти та інші господарчі поради, проте рецепти виховання підростаючого покоління висвітлюють не так часто.  

Безоплатна освіта

У тому, що освіта безплатна є величезна перевага. В нас практично відсутні люди неписьменні та асоціальні. Та є, у загальній обов'язковій безплатній освіті, і певні мінуси. Дещо через безплатність не цінуємо ми належним чином освітню галузь.

Освітня спеціалізація

Розвиток освіти – це найефективніше вкладення у майбутнє. Суспільство чекає подальший  активний технологічний прогрес, основу якого можуть забезпечити лише високоосвічені фахівці. В умовах нашого краю ми зможемо готувати спеціалістів певного профілю вже зараз, готових своєю продуктивною працею приносити економічну користь. Проте, більш важливо у ланці дошкільної освіти, загальноосвітньої школи закладати повноцінний фундамент для подальшого здобуття учнем освіти будь-якого фахового спрямування. Не буде зайвим, якщо оптимізувати увесь підхід до освіти, підняти престиж педагогічної галузі, не зводячи оптимізацію лише до об'єднання-скорочення шкіл.

Напевно сільська місцевість багато в чому краща для виховання дітей за саме охайне місто. Чисте довкілля, спокій, спорідненість з природою, на порядок вища екологічна, техногенна та інша безпека, величезні ресурси якісного харчування натуральними продуктами. І взагалі, враховуючи величезну актуальність освітньої галузі, значні здобутки та резерви, що має наш край на освітній ниві логічним було б обрати освіту основною галуззю господарчої спеціалізації. Та попри усю суспільну значимість, це нині нереально і може розглядатися лише як дуже віддалена перспектива. На таке потрібні значні витрати, а вкладення в освіту дають віддачу лише через десятиліття. Та й не існує у нас механізму як заробляти на освіті гроші.

Зберегти школи

Доки в селі є школа - в селі є перспектива, воно живе. Школа – це і прибраний пам'ятник, і концерт до свята, і багато-багато чого іншого. Закрити в селі школу – означає приректи його на неминуче вимирання.

Зараз у районі відбувається масове закриття шкіл тому, що мережу навчальних закладів не було скорочено у попередні роки. Те, що школи вберегли має багато плюсів. Збереглися приміщення, обладнання, інфраструктура, педагогічні кадри. Ні, я не за те, щоб розпорошувати кошти і у великих класах діти потерпали від того, що десь двадцять учителів вчать п’ять учнів. Оптимізація потрібна, оптимізація з акцентом на спеціалізацію та тісну співпрацю освітян, батьків, влади, усього суспільства.

Зберегти вчителя

Щоб підготувати будь-якого фахівця потрібно багато і багато: часу, коштів, моральних, матеріальних та інших ресурсів. Це стосується і підготовки вчителя. До того ж кожен учитель сам плекає свою майстерність фактично усе життя. Він повинен не лише добре знати свій предмет та бути хорошим психологом. Практично кожен педагог це і менеджер, і артист, і дипломат, і навіть філософ. Вчителю, як правило, притаманний хороший естетичний смак, тонке почуття гумору. Він є носієм високої моралі. Можна сказати, що вчитель перебуває на своєму робочому місці цілодобово і весь рік. Приміром, коли Сухомлинського запитали скільки часу він готувався до уроку, то він відповів, що усе життя. У нас прекрасні педагоги. Не можна допустити, щоб ті, хто віддають серце дітям, ті хто вклали у свою працю всі сили, шукали іншої роботи, фактично іншої долі. Невже ми так добре навчили-виховали наших дітей, що вчителі стають зайвими? Невже нам не потрібні ті школи, що гіркою працею у післявоєнні лихоліття зводили наші діди? Якщо закриємо усі, на нашу думку, не перспективні навчальні заклади, то чи знайдемо прощення у Бога та нащадків за таке сподіяне?

Кожна дитина – неоціненний скарб. Плекаймо наше прекрасне майбутнє зараз. Невже достатньо ми доклали до кожної дитини, що маємо скорочувати школи та педагогічні кадри? Минулого року ми вже переконалися що у нашій державі дарма розвалювали військо, економили на обороні. А може не за горами той час, коли ми пожалкуємо про закриття шкіл. Ліпше не доїсти та не доспати, а віддати належне вихованню підростаючого покоління – у цьому ж наше майбутнє.

Освіта вимагає підтримки

Та попри всі гучні слова та палкі епітети постає питання, а де ж брати засоби, за які гроші забезпечувати вчителя, утримувати школу? Щоб утримувати вчителя та школу треба порівняно не так і багато. Не такі вже й вимогливі наші педагоги до харчів та статків. Та з іншого боку не така вже й легка вчительська праця, щоб за неї мало платити. А ще, дуже важливе для вчителя сприяння у його непростій справі зі сторони батьків та усієї громадськості, загальна суспільна повага, авторитет. Буває й таке, що за вкладену у дітей душу отримує вчитель болісні докори та підозру у несправеливості, зневагу чиновника.  

Насправді незадіяних ресурсів у нас ще дуже і дуже багато. Вони запрацюють на освіту як лише кожен усвідомить, що краще життя настане не з політичних обіцянок, а його можна і потрібно підготувати, зростити у нових поколіннях.

Педагогічний бізнес

Надання платних освітніх послуг у нашій місцевості не дуже перспективна галузь. Дай Бог, щоб освіта і надалі залишалась безплатною та загальнодоступною. Проте у великих містах відчувається значний попит на репетиторство зокрема, та на педагогічні кадри взагалі. Використати цей потенціал можна запросивши бажаючих навчатися сюди. Це можуть бути літні табори, відкриті студії, навчально-туристичні маршрути і багато чого іншого. Іншим великим ресурсом є дистанційне надання освітніх послуг. Ми могли б заснувати цілий центр дистанційної освіти. Для цього не так уже й багато чого треба.

Дистанційне навчання

Ефективно навчати можна дистанційно. Також можна заснувати місцевий навчальний телеканал чи радіостанцію. Щоб транслювати та розміщувати в Інтернеті відеоматеріали та звукові файли достатньо навіть загальнодоступних можливостей сайту youtube.com. Щоб записувати та редагувати відео, звук достатньо можливостей навіть недуже дорогого смартфону. Готувати навчальні матеріали для себе можна скоординовано з колегами. Такі доробки потім можна розповсюджувати. Навіть якщо просто розміщувати в Інтернеті навчальні матеріали одна лише реклама частково покриє витрати.   

Безкорисне сприяння навчанню

Пропоную широко запроваджувати ще одну, дуже і дуже фінансово заощадливу форму роботи з молоддю - педагогічне волонтерство. У радянські часи багато вчителів по-волонтерськи донавчали слабших учнів після уроків. Зараз це фактично заборонено, адже учні перевантажуються. З такою забороною важко сперечатися. Хоча здатність дитини до навчання багато-багато перевершує можливості будь-якого дорослого. Здоров’я дітей треба берегти. Дитина повинна фізично рухатися, відпочивати від інтелектуальних занять. Та дуже і дуже часто малюк, прибігши зі школи, тягнеться до комп’ютера чи телевізора. То може краще доправити його на гурток, факультатив, додаткове заняття?  

До речі, виховним волонтерством можуть займатися не лише дипломовані педагоги. Усякий охочий поділитися з дітьми тим, що добре вміє повинен мати змогу навчити, наприклад, плести кошики, чи тримати в руках будівельний інструмент, чи повідати про навігацію морського судна. Дуже і дуже багато умінь, мудрості, захоплення можемо і повинні передавати ми нашим дітям.

Загалом волонтерство – це не просто безоплатна праця, це чудовий спосіб корисного проведення часу у колі щирих, безкорисних людей. Нагода проявити себе, активно поспілкуватися. А якщо й дарувати комусь свою працю, то робити це варто якомога ефективніше, з максимальною користю. Важко знайти щось корисніше за наставництво, за підготовку прекрасного майбутнього в особі наших діток. У багатьох розвинених країнах громадяни саме на волонтерство витрачають левову частину свого вільного часу. І коли хтось дорослий шукає як цікаво провести час, то чи є щось більш приємне, захоплююче, корисне за спілкування з дітьми?

Висновки

Основою основ навчання є виховання. Результатом виховання є мораль. Високоморальна людина не зрадить суспільним інтересам за ради власних.

Основне що дає будь-яке інше навчання це не знання з певних наук, а вміння вчитись взагалі. Вміння навчатися потрібне людині у продовж усього життя. Фахівець, у сучасному суспільстві приречений постійно навчатися та багаторазово переучуватись.

Основна шкільна наука – трудове навчання. На уроках трудового навчання учень повинен застосовувати знання з усіх решти предметів.

Навчання, освіта, виховання – найголовніша галузь. Виховання коштує дорого а невихованість обходиться багато дорожче.