«Коли ти вийдеш заміж? Чому не народжуєш дитину? Що означає твоя татуювання? Чи знаєш ти, що вегетаріанство шкідливо? » - Журналіст Анна Златковська згадує всі найбезглуздіші запитання, які можна почути від ближнього, і приходить до думки про те, що безтактних людей не хвилюють наші почуття. Їхне завдання - вибити нас з сідла, змусити засумніватися у власній значущості.
Анна - росіянка і вважає певну таку безтактовність національною рисою. Таке ставлення до ближньому є і в українському суспісльстві, і, напевно, в інших народів. Може це пережитки радянського суспільства, коли колективне домінувало над приватним? А можливо це прояви небайдужості один до одного? Тож читайте роздуми журналістки далі:
У більшості людей нашої національності є типова риса - нетактовність. Хоча, можливо, я погарячкувала, зробивши це властивість національним плямою, але кажу як бачу. Я не буду сипати статистичними даними і намагатися розвивати дане питання до деяких психологічних глибин. Я, звичайна дівчина, ну, жінка тридцяти двох років, висловлююсь, ні, кричу про те, що дійсно по-людськи дістало. Нетактовність.
1. Чому ти така худа?
Почну з першого прикладу. Я дівчина струнка. Навіть дуже. Вага коливається від 42 до 45 кілограмів. Зізнаюся: при сильному вітрі тримаюся за сумку. В установі, де я довгий час працювала, мене не віз ліфт. У ньому є якийсь обмежувач по вазі, щоб в ліфті не їздили діти без дорослих. Так ось мене, дорослу тітку, ліфт теж благородно ігнорував. Я анорексією не хворію, просто тендітне створіння, не вживаю солодке. Не люблю. Вага моя мене влаштовує, бабуся і мама теж натури невеликого зросту і ваги, ніяких відхилень, в загальному, в собі я не спостерігаю.
Але багато жінок, що зустрічаються на моєму шляху, до свого жаху (і до мого теж) відзначають, що я занадто худа. Про це мені повідомляється в прямолінійною формі питанням: «Коли ти, нарешті, одужаєш?», «Скільки можна бути такою худою?», «Коли ти почнеш їсти?» - В загальному, змінюється варіативність, але не дратівливий факт моєї худорлявості.
Я повинна, мабуть, виправдовуватися, як посміла бути такою худою. Мене ж відвідує кілька думок. Перша: хіба пристойно взагалі задавати такі питання? Вага, колір волосся і зовнішність завжди справа суто особиста і оточуючих не стосується. Друга думка: чому ці люди вважають, що можуть показувати мені, що моя комплекція їх не влаштовує? Я ж не підходжу до них із запитанням «Ти чого така жирна, жереш багато?»!
2. Коли ти народиш дитину?
Другий приклад - діти. Думаю, багато дівчат долучаться до мене з цією маленькою трагедією - звучить в лоб питанням «Коли народиш?». Його задають родичі, колеги по роботі, знайома касирка в магазині. Народиш першого - питатимуть про другого. На питання про дітей ти змушена чи то виправдовуватися, чи то може брехати, чи то говорити правду абсолютно чужій людині. Хтось свідомо дітей не хоче, хтось мав сумний досвід.
Найнеприємніше в цій ситуації, що мова про безтактності жінок, які начебто за своєю природою повинні володіти чуйністю. Так, одна моя близька подруга Аля завагітніла в двадцять років, народила, але дитина померла. Алі знадобилося одинадцять років, щоб її знову відвідало бажання стати мамою. Без жаху в очах і спазмів у животі від думки, що цей кошмар може знову повторитися. Всі ці роки їй доводилося відповідати на питання від поінформованих її трагедії людей, коли ж вона стане мамою, роки ж йдуть! Уявляєте, як це? Про такі речі, як смерть дитини, не говорять на кожному перехресті.
Інша знайома, Світлана, ось уже два роки не може завагітніти. Переживає, але не рефлексує. Дістають тільки ці самі безтактні коментарі. Так, коли їй в черговий раз висловили: «Чого дітей, які не народжуєш?», Вона відповіла: «Не народжую, тому що не виходить!» Запитуючий відразу знітився, засоромився і тут же почав жаліти Світлану. Жалю, доречі, вона абсолютно не потребувала. Я ж абсолютно впевнена, що лізти до людей з питаннями про їхню зовнішність, особистому житті, смерті і релігії категорично не можна.
3. Ти знаєш, що вегетаріанство шкідливо?
Якось ми зібралися великою компанією, в яку друзі приводять друзів: ти своїх тягнеш, і ось уже вас багато, незнайомих знайомих. Шашлик, ковбаса, помідори, літо, дача, добре. Один молодий чоловік відмовився від шашлику, пояснивши, що він вегетаріанець. І тут же багато хто став його розпитувати: «І взуття носиш із замінника?», «І що, ремінь такий же?», «А що, звіряток шкода?», «Хворіти не боїшся, знаєш, до чого нестача білків в організмі призводить?». Дивлячись на хлопця, я зрозуміла, що він таке чує в тисячний раз. Похрумуючи огірочком, він чекав, коли розпитування закінчаться. Як же складно в нашому середовищі бути собою і мати позицію! Ти нічого поганого не робиш, але чомусь зобов'язаний відзвітувати перед суспільством.
Хтось запитає: а що поганого у питаннях? Якщо просто цікаво? Відповім: «просто цікаво» дітям до п'яти років, які світ пізнають за допомогою дорослих. Дорослим людям це не личить. Цікаво? Почитай в Інтернеті, сходи у бібліотеку, попроси аудієнції у об'єкта що тебе зацікавив, але ніяк не роби все таким чином, ніби людина на допиті, якщо ви в дружній компанії.
4. Чому ти не п'єш?
Інший яскравий приклад. Колега мені скаржився, що багато його знайомих приятелі перестали з ним спілкуватися, коли він перестав вживати алкоголь. Зустрівся якось з друзями, замовив чай - і почалося: «Гей, друже, що трапилося? Чому не п'єш? Закодувався? Хворієш? Про що ж з тобою говорити, якщо не п'єш?» Ці розпитування переслідували його всюди, в будь-якій компанії, з будь-якого приводу.
А друзі то і не алкоголіки. Але з їх точки зору не може людина різко перестати вживати алкоголь без важливої на те причини. Зобов'язаний усім усе пояснити. «Ну хоч одну чарочку!» Якщо ти не п'єш, тебе починають підозрювати в якійсь страшній хворобі, про яку ти замовчує. Колега не хворів, просто вирішив пожити безалкогольним життям. Він став батьком, йому дуже хотілося мати ясний тверезий розум і бути повноцінним помічником своїй дружині. Але в нашому суспільстві не прийнято приймати людей, що відрізняються від маси. Потрібно постійно бути напоготові. Відрізняєшся? Обоснуй!
5. Що означає твоє татуювання?
Багатьом здається, що якщо ти зробив татуювання, то відтепер ти людина-телевізор: дивись в мене, задавай питання! У мене на руці є татуювання. Напис. Одна жінка викручувала мені руку, щоб запам'ятати напис і пошукати в Інтернеті, що ж вона являє собою. Через те, що я відмовилася розкрити секрет свого татуювання, вона вважала мене бридкою особою сповненою незрозумілої таємничості.
Подруга скаржилася, що теж втомилася від питань «А що означає твоя татуювання? Коли наступну наб'єш? Всі ви "синьої хворобою" страждаєте, знаємо! ». Одна маленька дівчинка років семи задерла їй рукав, щоб краще розглянути, що там у неї за малюночок такий. Подруга зробила зауваження сповненій інтересу дівчинці, на що почула від матері дитини: «А що ви хотіли? Їй же цікаво!» Тобто ти зобов'язаний розважати всіх цікавих навколо, навіть нехай під майку полізуть. Нічого, нормально, сам винен.
Звідки в наших людях це порочне бажання брати під сумнів будь-який прояв індивідуальності? Люди, що посміли відрізнятися від інших своїм зовнішнім виглядом, стають цирковими клоунами, покликаними розважати святкую натовп, викликаючи глузування і цікавість.
Пам'ятаю, як в класі шостому перед однокласниками вчителька російської мови і літератури цікавилася, чому я так без смаку одягнена. Мовляв, як на вигляд така розумна дівчинка посміла одягнутися настільки потворно? Одягнена я була нормально, просто на мені були мамині речі, вони були великі на два розміри. Ми тоді жили бідно, грошей ледь вистачало на їжу, про покупку одягу і говорити нічого. Вчительці всього цього я не сказала. Я промовчала. Але прикро було дуже. Безтактних людей не хвилюють ваші почуття. Їхне внутрішне завдання - вибити вас із сідла своєю дією, змусити засумніватися у власній значущості.
6. Коли ти вийдеш заміж?
Вінцем всього цього нетактовного неподобства є одвічне «Коли ти вийдеш заміж?». Як виражається одна знайома сценарист - «контрольний постріл в голову». Саме нестерпне в цій ситуації те, що людина, що задає це питання, в принципі здогадується про його дурість і неприємність. Що дівчині доведеться якось викручуватися, виправдовуватися, відповідаючи на нього. Але це вже свого роду садистська гра, інакше не назву: дивитися жертві в обличчя і насолоджуватися процесом. Спостерігати, дряпаючи очима обличчя, вловлюючи найменші ознаки збентеження і беззахисності. Гра триває довго, не одне покоління жінок зростало на цьому запитанні.
Єдиний спосіб зупинити це неподобство, мені здається, відповісти питанням на питання: «А яке твоє діло?» У період весняного авітамінозу або в день святого Валентина можна навіть матом. Як в Саудівській Аравії відрубали руки за злодійство, так і тут відбити охоту лізти не в свою справу можна тільки жорстким способом. Спілкування людей повинно відбуватися легко, без бажання образити, без непристойної у своїй простоті цікавості. Нетактовним питаннями можна образити людину, не знаючи про якийсь внутрішній біль, увігнати в депресію чутливо-вразливих людей, а культурних і вихованих поставити в глухий кут.
Я згадала, що нетактовність є нашою національною рисою - отака простота, якою ми часто пишаємося. У всякому разі, приклади, наведені мною, відбувалися саме тут в наші дні. Одного разу, поставивши людини на місце, яка поставила мені одине з перерахованих вище питань, я почула, цитую: «А що таке я запитала?! На що ображатися ?! Я ж по-доброму! »
Виправдання цьому немає. Ніякого. Люди, будь ласка, перестаньте питати про те, що хвилює тільки вас самих. Вчіться бути вихованими. Є один вислів у Пауля Хейзе (німецький письменник, 1830-1914): «Від безсердечних захистишся тим, що не покажеш їм свого серця. Дурні люди можуть ще бути тобі корисними, тому що кожен все-таки щось знає і вміє, але якщо безтактні тебе оточують, то це може довести тебе до повного відчаю».
